Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.
У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці віншували, колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Умовно завершував зимовий цикл святкових дат за сучасним церковним календарем - день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.
Зимовий цикл українських свят:
4 грудня - Свято Введення (Третя Пречиста)
13 грудня - День Андрія Первозваного
14 грудня - Наума
17 грудня - Варвари
18 грудня - Сави
19 грудня - День Святого Миколая
22 грудня - День святої Анни
25 грудня - Спиридона Сонцеворота
1 січня - Новий рік. Новорічна коляда
2 січня - День святого Гната
13 січня - Меланки (Маланки), Щедрий вечір, щедра кутя
14 січня - Новий старий рік та свято Василя
18 січня - Голодна кутя або Другий Свят-вечір (Голодний Святвечір)
19 січня - Свято Водохреща (Йордан)
20 січня - Івана Хрестителя
29 січня - Петра Вериги.
* * *
"Пливуть хмарини низько –
Міцні морози близько,
А проти вітру пнуться –
Снігами обернуться."(Наталя Карпенко)
У 1910-х роках твори Ярослава Пстрака були популярні з кольорових репродукцій на листівках. Ажіотажний попит на вітальні художні листівки, особливо різдвяної та великодньої тематики, що виник у середовищі галичан на початку 20 століття і став доброю традицією, залучив до поліграфічної справи найкращі тогочасні малярські таланти. На період зрілої творчості Пстрака припадає «золотий вік» українських листівок, чому, безперечно, прислужився і сам Ярослав. За його оригіналами лише впродовж 1912 – 1914 років львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя, 120 поштових карток. Різдвяне колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» (1912 - 1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан». Дивіться різдвяні листівки Ярослава Пстрака...
Першими були Різдвяні листівки, їх випустили в Англії за малюнками, створеними 1794 року художником Добсоном. Але, напевно, вітальні листівки виготовлялися і раніше. У Британському музеї, приміром, зберігається любовна листівка, датована XV століттям. Але масовий випуск поштових карток розпочався 1869 року, після того як австрійський економіст Е. Герман опублікував у Відні розрахунки, які показали, що третина листів не містить секретної інформації, отже, ця частина цілком могла б пересилатися без конвертів. Нововведення Австро-Угорської імперії миттєво оцінили в багатьох країнах.
* * *
Масляна символізує проводи зими та зустріч із весною. За церковною традицією тиждень називається сирним або м’ясопусним — через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду. Це свято не закріплене за певним днем на календарі, воно відзначається протягом останнього тижня перед Великим постом.
15 лютого, на Стрітення, зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. По дорозі вони зустрічаються і сперечаються між собою. Якщо до вечора стане тепліше - літо перемогло зиму, а якіцо холодніше — зима. В цей день у церквах святили воду і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися "громничими", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегтися від грому та блискавки. Від "громничої" свічки і саме свято називалося колись "Громниця". Стрітенській воді також приписувалася магічна сила, нею натирали хворі місця, кропили вулики та давали пити худобі.
Напередодні Свята Водохреща, 18 січня, відзначалася Голодна кутя (Голодний Святвечір). Готують третю й останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «голодною» від того, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди говіли, себто не їли. Власне, це був останній день колядок. Здебільшого на голодний святвечір «водили Меланку» дівчата, хоч у деяких регіонах вчиняли це і парубки. На переважній території України основні дійства завершувалися після Василів. З голодною кутею пов’язані цікаві обрядодії «закликання морозу». Адже хрещенські холоди були у давнину найміцнішими.
У давні дохристиянські часи відзначення початку року мало характер як релігійного, так і світського свята. На Буковині й донині збереглось у досить значній багатогранності освячення початку нового року, яке носить назву Маланка і входить до циклу різноманітних дійств зимової календарної обрядовості. Відомий український письменник другої половини XIX ст. Юрій Федькович зробив опис Маланки на Буковинській Гуцульщині...
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям. У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.
"Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця, Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця, Та на цей новий рік най вам дасть Господь Бог, Щобисьте біди-смутку не знали, В щастю, здоров’ю многі літа проживали, А по смерті царство небесне оглядали. Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами! (Новорічне вітання на Гуцульщині)
На Новий рік припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки.У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було —вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягшись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату. Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували»...
13 січня - свято Меланки. Це - новорічний обряд, що залишився нам від наших предків. Зараз він став просто веселою забавою, новорічним маскарадом. Головну роль у ньому грав хлопець, переодягнений у жіночий костюм - Меланка. Він зображував безпорадну господиню, що все робить абияк: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати... Так Меланка ходить від хати до хати зі своїм "почотом", до якого входять орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган з цигаркою і чорт з ріжками. Але заходять вони тільки до тих хат, де збираються дівчата, тож їм доводиться питатись у них дозволу зайти пощедрувати. Після веселощів хлопці і дівчата разом сідають до столу.
Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо - народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво - найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений - у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи - той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.
З давніх часів в Україні словом і ділом люди створювали у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. В цей день уся родина має бути вдома; не можна сваритися, і краще помиритися з ворогами. Коли сонце починає заходити, вносять у хату сніп жита - "дідух" - і ставлять його на почесному місті. Зараз замість урочисто прикрашеного "дідуха" люди прибирають ялинки. Найголовніша урочистість цього вечора - свята вечеря. Вона виготовлена на "новому вогні" з різних плодів землі і символізує утворення нового добробуту на наступний рік. Починається свята вечеря з першою зорею, бо саме в цей час народився Ісус Христос.
Після «Миколая» в селах України вже кожного вечора збиралися колись вечорниці. Спочатку сходилися дівчата, пізніше з’являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях дівчата, бувало, працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають їм різну бувальщину та небилиці, співають пісень, танцюють - заважають дівчатам працювати. Вечорниці - це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються.
День Святого Андрія Первозваного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва. В староукраїнському літописі, що датується ХІІІ століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...».
День великомучениці Катерини чи, як звичайно це свято в народі називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постували, щоб Бог послав їм добру жінку. В канун святої Катерини, увечері, дівчата гадали. Робили це в такий спосіб: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розквітне, то того ж року дівчина вийде заміж. На Свято Катерини дівчата робили те, що і на канун. Брали стільки гіллячок, скільки членів сім’ї. Які галузки не розвивалися, то начебто стільки чоловік помре в родині. Ворожили і в такий спосіб. Дівчата насипали в миску каші і йшли гуртом на двір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде.
Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга - до свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4-го грудня за новим стилем). Це свято в народній термінології звичайно називається Введіння.
В давнину у наших предків були боги Купало і Коляда, які уособлювали два великих свята - літнє і зимове сонцестояння. Отож, наша коляда походить від прадавнього бога зимових свят Колядщи. Стародавні новорічні пісні, колядки і щедрівки, обіцяють господарям багатство і добробут. Співаючи колядки, хлопці і дівчата переодягаються у козу, ведмедя, журавля, чорта, і цей звичай йде також із давніх часів і нагадує ігри веселих скоморохів. Головна мета колядників - не тільки звеселити хазяїв і самим отримати щедру нагороду, а ще й накликати щастя і достаток для господаря-хлібороба у наступному році.
В народних легендах Святий Миколай - боронець людей перед стихійним лихом, найперший помічник усім, хто опинився у біді. "Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає". А ще Святий Миколай опікується дітьми, виконує їх побажання і роздає подарунки. День Святого Миколая - найулюбленіше, найвеселіше дитяче свято. Діти чекають на День Святого Миколая цілий рік і мріють про чудові подарунки.
Матеріали в цьому розділі: Святвечір. Різдвяні коляди. Щедрівки та колядки для дітей. Різдвяний вертеп. Тексти народних новорічних привітань в різних місцевостях України. Що ж таке "Коляда"? (історичне та літературне дослідження). Віншування з бичками. Новорічна коляда. Традиції святкування Нового року.
Упродовж своєї історії український народ створив цілу систему соціалізації молоді, виховання в неї високих духовних і громадянських якостей. В українському селі і містечку усталилися свої цікаві традиційні зібрання молоді під назвами - вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки та інші. Одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці.
Немає коментарів:
Дописати коментар