День вишиванки 2021: історія та традиції
Цьогоріч відзначатиметься ювілейний 15-й Всесвітній день вишиванки.
Вишиванка – своєрідний унікальний код українського етносу. Вона яскраво відображає особливу національну традицію народу. Тож не дивно, що існує свято, присвячене їй.
Коли День вишиванки 2021 – дата
Всесвітній день вишиванки відзначається щороку в третій четвер травня. У 2021 році він припадає на 20 травня.
Цьогоріч цьому прекрасному святу – вже 15 років.
Історія Дня вишиванки
День вишиванки – відносно молоде, проте дуже улюблене народне свято. Відзначати його почали у 2006 році. Ініціатором стала студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.
Дівчина запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Того року цю ініціативу підтримали декілька студентів та викладачів, одягнувшись відповідно.
Нині ж це свято набуло міжнародних масштабів і український традиційний одяг одягають усе більше людей не лише в нашій країні, а по всьому світу.
Як святкують День вишиванки
Метою Дня вишиванки є популяризація вишитого етнічного одягу та вшанування українських традицій. Цього дня прийнято вдягати національне вбрання, куди б не довелося йти – на роботу, на зустріч із друзями, загалом куди завгодно.
Ювілейний 15-й рік Всесвітнього дня вишиванки присвячено українській традиційній музиці та екологічним питанням, зокрема, проблемі вирубки лісів, висихання річок і забруднення довкілля пластиком.
Цього року День вишиванки відбуватиметься у форматі Дня вуличної етномузики. Як зазначають організатори свята, на різних площах, парках, пішохідних вулицях гратимуть традиційні музики (кобзарі, лірники, сопілкарі, трембітарі, дримбарі, цимбалісти тощо).
Цікаві факти про українську вишиванку
Українська вишиванка має дуже давнє походження. Як свідчать багато досліджень, вбрання із вишивкою створювали ще до VI ст.
Спочатку вишиванки були не просто одягом, а таким собі оберегом для їхніх власників від зла. Тому узори наносили на рукави, коміри і поділ сорочок.
Нині найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Вишиванки чорного кольору у давнину було прийнято одягати лише чоловікам.
Кожен регіон України має свою техніку вишивання, деталі та тематику орнаменту і традиційні кольори вишиванки.
Загалом в Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.
Іван Франко свого часу вміло поєднав українську вишиванку із буденним одягом. Він скомбінував вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменник постає на 20-гривневій купюрі.
Рекордну кількість людей, одягнутих у вишиванки, було зафіксовано у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру внесено до Книги рекордів України.
Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/lite/holidays/cogorich-vidznachatimetsya-yuvileyniy-vsesvitniy-den-vishivanki-11418820.html
"
Масляна символізує проводи зими та зустріч із весною. За церковною традицією тиждень називається сирним або м’ясопусним — через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду. Це свято не закріплене за певним днем на календарі, воно відзначається протягом останнього тижня перед Великим постом.
У давні дохристиянські часи відзначення початку року мало характер як релігійного, так і світського свята. На Буковині й донині збереглось у досить значній багатогранності освячення початку нового року, яке носить назву Маланка і входить до циклу різноманітних дійств зимової календарної обрядовості. 
Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям. У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.
На Новий рік припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки.У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було —вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягшись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату. Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували»...
13 січня - свято Меланки. Це - новорічний обряд, що залишився нам від наших предків. Зараз він став просто веселою забавою, новорічним маскарадом. Головну роль у ньому грав хлопець, переодягнений у жіночий костюм - Меланка. Він зображував безпорадну господиню, що все робить абияк: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати... Так Меланка ходить від хати до хати зі своїм "почотом", до якого входять орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган з цигаркою і чорт з ріжками. Але заходять вони тільки до тих хат, де збираються дівчата, тож їм доводиться питатись у них дозволу зайти пощедрувати. Після веселощів хлопці і дівчата разом сідають до столу.
Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо - народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво - найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений - у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи - той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.
З давніх часів в Україні словом і ділом люди створювали у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. В цей день уся родина має бути вдома; не можна сваритися, і краще помиритися з ворогами. Коли сонце починає заходити, вносять у хату сніп жита - "дідух" - і ставлять його на почесному місті. Зараз замість урочисто прикрашеного "дідуха" люди прибирають ялинки. Найголовніша урочистість цього вечора - свята вечеря. Вона виготовлена на "новому вогні" з різних плодів землі і символізує утворення нового добробуту на наступний рік. Починається свята вечеря з першою зорею, бо саме в цей час народився Ісус Христос.
Після «Миколая» в селах України вже кожного вечора збиралися колись вечорниці. Спочатку сходилися дівчата, пізніше з’являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях дівчата, бувало, працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають їм різну бувальщину та небилиці, співають пісень, танцюють - заважають дівчатам працювати. Вечорниці - це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються.
День Святого Андрія Первозваного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва. В староукраїнському літописі, що датується ХІІІ століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...».
День великомучениці Катерини чи, як звичайно це свято в народі називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постували, щоб Бог послав їм добру жінку. В канун святої Катерини, увечері, дівчата гадали. Робили це в такий спосіб: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розквітне, то того ж року дівчина вийде заміж. На Свято Катерини дівчата робили те, що і на канун. Брали стільки гіллячок, скільки членів сім’ї. Які галузки не розвивалися, то начебто стільки чоловік помре в родині. Ворожили і в такий спосіб. Дівчата насипали в миску каші і йшли гуртом на двір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзі, приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде.
Староукраїнські звичаї, що колись були пов’язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга - до свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4-го грудня за новим стилем). Це свято в народній термінології звичайно називається Введіння.
В давнину у наших предків були боги Купало і Коляда, які уособлювали два великих свята - літнє і зимове сонцестояння. Отож, наша коляда походить від прадавнього бога зимових свят Колядщи. Стародавні новорічні пісні, колядки і щедрівки, обіцяють господарям багатство і добробут. Співаючи колядки, хлопці і дівчата переодягаються у козу, ведмедя, журавля, чорта, і цей звичай йде також із давніх часів і нагадує ігри веселих скоморохів. Головна мета колядників - не тільки звеселити хазяїв і самим отримати щедру нагороду, а ще й накликати щастя і достаток для господаря-хлібороба у наступному році.
Упродовж своєї історії український народ створив цілу систему соціалізації молоді, виховання в неї високих духовних і громадянських якостей. В українському селі і містечку усталилися свої цікаві традиційні зібрання молоді під назвами - вулиці, музики, вечорниці, вечірки, досвітки, грища, попряхи, оденки та інші. Одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці.
